Президент відзначив орденом військового з Козятина Віктора Малая

 

Козятинчанин пішов служить у ЗСУ за контрактом з 2003 року після строкової служби у Прикордонних військах.

Спочатку проходив службу у внутрішніх військах, потім в полку спецпризначення «Ягуар», 14-ій бригаді оперативного призначення імені Івана Богуна, на даний час служить в 14 штурмовій бригаді оперативного призначення «Червона калина».

Служба Віктора розпочалася з першого дня ATO: в Слов’янську, Харкові, Ізюмі, Красному Лимані, Лисичанську та інших гарячих точках. Зараз боронить Батьківщину в Запорізькій області.

Днями, воїн був відзначений указом Президентом України №29/2023 «За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» та нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня.

Віктор має дружину Катериною та 2 синів. Обидва вивчають східні єдиноборства та навчаються у школі №1 ім. Т. Г. Шевченка.

— Вони можуть пишатися своїм батьком, він справжній Герой та патріот, — написали на сторінці громади. — Від щирого серця вітаємо нашого Воїна з заслуженою державною нагородою та бажаємо Божого захисту! Слава Україні! Героям Слава!

Нагородження орденом Героя-захисника (посмертно).

 

Дмитро  Борзов нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Днями (28 квітня 2024 року) Начальник ОВА Сергій Борзов вручив родинам загиблих воїнів почесні нагороди, присвоєні їм посмертно. Серед них — наш земляк, молодший лейтенант Дмитро Степанюк.

За особисту мужність і самовідданість, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Дмитро Степанюк посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Орден було вручено дружині загиблого Героя — Мілані Степанюк.

— Вічна слава кожному полеглому Захиснику! Ми ніколи не забудемо подвиги наших Воїнів та ніколи не пробачимо ворогів, які прийшли на нашу землю, — написали на сторінці громади.

Народився Дмитро 11 травня 1987 року в нашому місті. Закінчив школу №5. Навчався в Київській національній академії внутрішніх справ.

З 2006 по 2015 рік служив в полку особливого призначення Головного Управління Міністерства Внутрішніх справ. З 2016 по 2017 роки — в Національній поліції в нашому місті.

З лютого 2022 року активно допомагав військовим, а з січня 2023 року був призваний в військову частину 3028 — формування Національної гвардії України.

Молодший лейтенант Степанюк Дмитро командир 3-го взводу 1- ї роти, 14-тої бригади оперативного призначення ім.Івана Богуна, 6-го травня 2023 року в результаті штурмових дій противника в районі населеного пункту Спірне, Донецької області, сталевий воїн з позивним «Беркут» — загинув. Через п’ять днів йому мало б виповнитись 36 років.

27-го ківтня минає річниця пам'яті захисника Козятинщини - Тимощука В.В.

 

Сьогодні, 27-го квітня 2024 року минає річниця пам'яті захисника Козятинщини -                 Тимощука Віктора Васильовича 

       Тимощук Віктор Васильович

(28.11.1991 - 27.04.2023)

Солдат, стрілець 1-го стрілецького відділення, першого стрілецького взводу, третьої стрілецької роти , в\ч А 7369.

Народився Віктор 28 листопада 1991 року в селищі Залізничному. Навчався у місцевій школі. Перша вчителька згадує Віктора, як дуже старанного учня: рівненькі перші букви, цифри, зразковий зошит. Пам’ятає, ніби як учора, мама вранці переводила через залізничне полотно, міцно притискала до серця та відпускала. Завжди був ввічливим , акуратним. Віктор був зразком для інших. Згодом навчався в козятинському училищі.  Працював  на Київському рейкозварювальному поїзді.

Призваний на військову службу 1 листопада 2022 року. Стрілець першого стрілецького відділення, першого стрілецького взводу, третьої стрілецької роти , в\ч А 7369, відданий військовій присязі на вірність українському народу , виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну , її свободу та незалежність в наслідок танкового обстрілу вогневих позицій 27 квітня 2023 року в районі міста Бахмут – загинув.

 Всією громадою в глибокій скорботі ми схиляємо голову перед світлою пам’яттю воїна - Тимощука Віктора та поділяємо горе та біль родини загиблого , друзів, рідних , колег та усіх тих , хто був знайомим з Героєм , що загинув за свій дім, за кожного з нас, за Україну.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

Сьогодні, 26 кувітня 2024 року, відбулося відкриття меморіальної дошки нашому юному Герою Шеремету Мар’яну Сергійовичу.

 Сьогодні, 26 кувітня 2024 року,  відбулося відкриття меморіальної дошки нашому юному Герою Шеремету Мар’яну Сергійовичу.

  Шеремет Мар'ян  Сергійович

(27.09.1998 - 28.02.2023)

                           Старший солдат  мінометного взводу мінометної батареї 2-го механізованого батальйону в/ч А 4123. 

Отримав почесну відзнаку «За героїзм та патріотизм» та

нагороджений орденом « За мужність» 3 ступеня посмертно. 

        Народився Мар’ян 27 вересня 1998 року. Цього року йому малоб виповнитись 25 років. Та він назавжди залишився 24 – річним юнаком. Навчався в першій школі та закінчив її у 2015 році. Навчався в музичній школі де досконало оволодів грою на саксофоні. Вивчав ветеринарну медицину в «Подільському державному  аграрно – технічному університеті» у м. Кам’янець-Подільський. Згодом пройшов строкову службу.  7 липня 2020 року влаштувався на роботу в ТОВ «Козятинський м’ясокомбінат». 17 грудня був призваний до лав ЗСУ . 

Мав багато друзів . А їм пощастило мати такого друга , як Мар’ян. Він був найкращим братом, любив своїх молодших братиків, піклувався про них. Він завжди був душею компанії  та завжди знаходив правильні слова у будь-яких ситуаціях. Таким його будуть завжди пам’ятати друзі та знайомі. Мужній герой, який стільки не встиг , не встиг створити сім’ю, подарувати своїм батькам онука.

Старший солдат ,  28 лютого 2023 року відданий військовій присязі, на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність трагічно загинув поблизу населеного пункту Дубово-Василівка Донецької області , внаслідок артилерійського обстрілу отримав смертельне осколкове поранення голови.

Сьогодні, 26 квітня 2024 року, відбулося відкриття меморіальної дошки нашому юному Герою Шеремету Мар’яну Сергійовичу на стіні будинку, де він жив, по вул. Незалежності, 29.

38 річниця найбільшої аварії на Чорнобильській АЕС, за всю історію енергетики.

38 років тому, 26 квітня, на Чорнобильській АЕС вибухнув реактор четвертого енергоблоку.

Чорно́бильська катастро́фа  — техногенна екологічно-гуманітарна катастрофа, спричинена двома тепловими вибухами і подальшим руйнуванням четвертого енергоблока Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території України (тоді УРСР), в ніч на 26 квітня 1986 року.

Руйнування мало вибухову природу, реактор було частково зруйновано і в довкілля викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Відбулося вивергання потужністю 300 Хіросім. На думку багатьох, ця виняткова подія та офіційна реакція на неї, що була виявлена Москвою, стали однією з причин розпаду СРСР.

Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики. Початкове реагування на надзвичайну ситуацію разом із подальшою дезактивацією навколишнього середовища, залучило понад 500 000 осіб і коштувало 18 мільярдів радянських карбованців — приблизно 68 мільярдів доларів США 2019 року (за курсом колишнього Держбанку СРСР), або приблизно 12 мільярдів доларів (за курсом Форекс), з поправкою на інфляцію.

Захисний бетонний саркофаг Чорнобильської АЕС було споруджено до грудня 1986 року. Він зменшив поширення радіоактивного забруднення від уламків і захистив їх від атмосферних впливів. Укриття також забезпечувало радіологічний захист для робітників непошкоджених реакторів на майданчику, які були перезапущені і приєднані до об'єднаної енергетичної системи України, наприкінці 1986 і 1987 років. Однак ця захисна споруда мала прослужити лише 30 років і вимагала значного посилення на початку 2000-х років. 2017 року, «Укриття» суттєво доповнили новою безпечною оболонкою Чорнобильської АЕС, яка була зведена навколо першого саркофагу. Цей більший непроникний корпус призначений для видалення як задавнілого саркофага, так і уламків реактора, утримуючи всередині радіоактивні матеріали. Очищення передбачається завершити до 2065 року.

Навколо ЧАЕС створено 30-кілометрову зону відчуження.

Серед ліквідаторів, яких відправили у зону відчуження, були і козятинські правоохоронці.

Радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Були серед них і козятинчани.

Віктор Щаблевський був одним із ліквідаторів, які працювали в зоні відчуження. У роки, коли вибухнув четвертий реактор, він працював державтоінспектором.

— Послали мене туди виконувати обов’язки начальника Чорнобильської ДАІ, — згадує Віктор Щаблевський. — Із 4 серпня 1987 року по 1 січня 1988. Відправили нас додому чому? Тому що набрали більше дози радіації. Приїхала, пам’ятаю, московська комісія. Перевірила і нас за одну ніч всіх до єдиного звідти з райвідділу відправили.

У зоні відчуження наш співрозмовник разом із колегами займався безпосередньою роботою державтоінспектора — перевіряв транспорт, оформляв автодорожні пригоди.

— У кожному населеному пункті були блок-пости, — продовжує ліквідатор. — А в основному це пости в Дитятках, Лільові, Рудня-Вересні. І оці всі пости об’їжджаєш. І в зоні відчуження, безпосередньо в Прип’яті працювали. Роботи було! Коли, бувало, за добу оформляєш 12–13 ДТП. Рахувалося нас у відділенні 12 осіб, а працювало всього два. А ті всі по госпіталях. Люди захворіли. От уявіть — день і ніч треба їздити.

На той момент, коли ми спілкувалися із паном Віктором, із ліквідататорів Чорнобильської катастрофи, які працювали в Козятинських правоохоронних органах, в живих лишалося всього 12.  У людей, які працювали в зоні відчуження, серйозно підкосило здоров’я.

— Держава там забезпечує наче по трошки, але в основному виходить пенсія, — розповідає Щаблевський. — Якщо працюєш, зарплата. І так — в аптеку, з аптеки — в лікарню. Отакий період. Що мене завжди вражає, то це те, що до сьогоднішнього дня, куди б не звернувся, наприклад, є такі питання, що треба десь звернутися за роз’ясненням або нагадати про Чорнобиль, і така суха відповідь — «а я тебе туди не посилала», або «я тебе туди не посилав». То це, виходить, що я сам захтів, поїхав?! Ми були люди армійські — наказ є наказ. Перші дні поїхали хлопці і так по черзі їздили до 90-го року.

У 2019 році кожного з Козятинчан, ветеранів-ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС нагородили грамотою міської ради:

-                 Швець Віктор Андрійович;

-                 Щаблевський Віктор Петрович;

-                 Грошовенко Олександр Ілліч;

-                 Демчико Степан Іванович;

-                 Панчук Зінаїда Василівна;

-                 Бондарчук Клавдія Анатоліївна.

 

Минає друга річниця пам'яті, як загинув В'ячеслав Франчук.

 

Минає друга річниця пам'яті, як загинув В'ячеслав Франчук внаслідок ракетного удару по залізничній станції.

Франчук В'ячеслав Миколайович

(01.04.1986 - 25.04.2022)

В’ячеслав народився 1 квітня 1986  року в нашому місті . В 2008 році закінчив Українську державну академію залізничного транспорту. По закінченні працював електромеханіком тягової підстанції виробничого підрозділу Козятинської дистанції електропостачання.

25 квітня 2022 року , В’ячеслав як завжди , заступив на роботу о 8.00 годині ранку а через 10 хвилин, внаслідок ракетного удару, стався вибух на підстанції залізничної станції Козятин, від якого здригнулась вся Козятинщина. В’ячеслав Франчук загинув виконуючи службовий обов’язок.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

Минає річниця пам'яті захисника з Козятинщини - Сохинчука В.С.

 

 23 квітня 2024 року минає річниця пам'яті захисника з Козятинщини -  Сохинчука Владислава Сергійовича

Сохинчук Владислав Сергійович

(19.08.1996 - 23.04.2023 )

Старший солдат, заступник командира бойової машини, навідник – оператор 1 – го механізованого відділення – бойової машини, 1 – го механізованого взводу, 3 – ї механізованої роти в/ч А 4472.

Владислав народився в с. Нова Гребля 19 серпня 1996 року. З часом сім’я переїхала до Козятина. Навчався в 5 - ій школі. Закінчив Державний Університет інфраструктури та технологій

Працював в Козятинському експлуатаційному вагонному депо оглядачем -  ремонтником вагонів. Коли почалася велика війна, Владислав відразу звернувся до військкомату, аби його взяли на фронт, але йому відмовили. Потім ще декілька разів молодий чоловік невтомно просився захищати рідну країну, і його наполегливість таки подіяла: в липні 2022 року  Владислава мобілізували.

Після звільнення Херсону приїздив додому і говорив, що він робить найважливішу справу свого життя.

 А 26  травня 2023 року старший солдат, заступник командира бойової машини – навідник – оператор 1 – го механізованого відділення – бойової машини, 1 – го механізованого взводу, 3 – ї механізованої роти військової частини А 4472, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Хромове, Донецької області, внаслідок артилерійських обстрілів збройних формувань рашистів та безпосередніх зіткнень з ворогом, під час бою отримав поранення несумісне з життям.

   Слава Герою! Вічна пам'ять!